Первісне нагромадження капіталу. Особливості нагромадження капіталу в Україні. 4 часть

45. Капітал як економічна категорія. Альтернативні теорії капіталу.Капітал, як і будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну форму. В їхній діалектичній єдності розкри­вається глибинна сутність цієї категорії. Тому капітал — непросто засоби виробництва, блага, гроші тощо, а виробниче відно­шення, за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості є знаряддям привласнення частини чужої неоплаченої праці. У єдності двох сторін капіталу — його речового змісту та суспільної форми – визначальна роль пізнання сутності цієї категорії належить характеристиці суспільної форми, відноси­нам економічної власності. Саме тому капітал — це, за словами К. Маркса, не річ, а суспільне, належне певній суспільно-істо­ричній формації виробниче відношення, яке втілене в речі й надає їй специфічного суспільного характеру.

Альтернативні теорії капіталу.Переважна більшість сучас­них західних економістів при визначенні сутності капіталу до­тримується поглядів А. Сміта і Д. Рікардо на цю категорію. Відмінність між класиками політекономії та сучасними захід­ними економістами полягає, по-перше, в тому, що західні еконо­місти значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці, певних благ . До них відно­сять дороги, мости, комп'ютери, споруди тощо. По-друге, отримання доходу пов'язується не лише із зазначе­ними факторами виробництва, а й із особистим, людським фактором. Якщо перші отримали назву "фізичний капітал", то другі – "людський капітал", до якого належать знання, навички, енергія людей, а інвестиціями у "людський капітал" є витрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримку здоров'я, на виховання дітей тощо.

По-третє, деякі західні науковці ототожнюють капітал, насам­перед, із грошима, з фінансовими ресурсами. По-четверте, вони ототожнюють капітал із часом, який розглядають як окремий фактор виробництва, що створює дохід. Таким чином, сучасні західні науковці навіть повніше, ніж К. Маркс і Ф. Енгельс, розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з благами, з часом. Водночас західні науковці не доповнюють матеріально-речо­вий аспект категорії "капітал" характеристикою його суспільно-економічної форми, дію певного фактора не розглядають в органіч­ному взаємозв'язку з відносинами між людьми, що означає мета­фізичний, а не діалектичний підхід до аналізу сутності цієї кате­горії. Певною мірою це й позаісторичний підхід, який полягає в тому, що існування капіталу приписується всім суспільно-еко­номічним формаціям.



51. Суть і види економічного відтворення. Відтворення– суспільний процес (виробництво й споживання), розглянутий у постійному зв’язку й у безупинному потоці свого поновлення.

Умови відтворення – необхідно визначену частину зробленого продукту перетворювати в елементи нового циклу виробництва, тобто знову повертати у виробництво.Економічне відтворення включає: 1. відтворення сусп. продукту та його конкретних форм, 2.відтворення людського ресурсу, як особистісного фактора виробництва і його зайнятості. 3. відтворення основного і оборотного капіталу сусп., тобто засобів виробництва як необхідних умов сусп. процесу відтворення. 4. відтворення споживання. 5. відтворення ек. відносин. 6. відтворення нац. багатства. Види відтворення: 1.Просте відтворення – це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. 2.Розширене відтворення – це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. Відтворення – це постійне відновлення вир-ва. Регресивне відтворення – коли темпи економічного розвитку мають від’ємне значення. Процес розширеного відтворення має 2 основних типа: екстенсивний і інтенсивний. Екстенсивний – розширення обсягів вир-ва за рахунок зростання основного капіталу, робочої сили, матеріальних витрат тощо. Інтенсивний – підвищення ефективності виробничих факторів на основі НТП.

Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням. Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання та засобів виробництва здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми



46. Капітал п-ва та його кругообіг і обіг. Капітал підприємства – це засоби вироб­ництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.

Загальне визначення "капітал підприємства" конкретизуєть­ся у поняттях "капітал індивідуального підприємства", "капітал монополістичного під-ва", "капітал акціонерного підпри­ємства" тощо. Капітал починає свій рух із грошової форми. Грошовий капі­тал Г використовується на купівлю засобів ви-тва Зв і ро­бочої сили Рс, які поєднуються в процесі виробництва В і ство­рюють новий товар Т, після реалізації якого капіталіст одержує його вартість у грошовій формі Г'. У процесі кругообігу капітал проходить три стадії. Перша стадія: Г — Т (Рс + Зв) — купівля на ринку засобів ви­робництва і робочої сили (стадія обігу). Друга стадія: ...В...Т' — стадія виробництва, на якій створю­ються нові товари. Літера В означає процес виробництва, а літера Т — обсяг товару з такими витратами, що можна одержати при­буток. Третя стадія кругообігу: Т' — Г' — стадія реалізації вироблю ної продукції, тобто товарного капіталу, на конкурентному ринку. Грошовий капітал Г, який підприємство витратило на виробничі ресурси, повернувся йому з приростом Г + ∆Г.Основний капітал— частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, пере­носить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зно­шення). До основного капіталу відносять ту частину авансовано­го капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основно­го капіталу створює амортизаційний фонд. Оборотний капітал- частина продуктивного капіталу, вар­тість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації.До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріа­ли, енергія, паливо), а також капітал, витрачений на робочу силу. Оборот капіталу, витраченого на робочу силу (Грс), має свої особ­ливості.

47. Економічні функції держави та її роль в кругообігу продукту, ресурсів і доходу. Становлення та зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалися розвитком численних її функцій, іключаючи економічні. Виникнення економічних функцій держави є результатом розвитку продуктивних сил, об”єктивних його потреб. Виникало багато загальних проблем: забезпечення неподільності території держави як середовища господарської діяльності, зовнішньої та внутрішьної безпеки, розвиток шляхів сполучення, управління тощо. Економічні функції держави знаходяться у постійній динаміці. Держава завжди виконувала і виконує функції не лише інструменту реалізації інтересів суспільства в цілому. Держава має великі можливості впливу на економіку, може стимулювати або затримувати розвиток тих чи інших виробничих відносин, виконувати прогресивну та регресивну роль. Держава є верховним власником. Розмаїття галузевої та відтворювальної структури, різниця темпів економічного зростання й динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили необхідність державного регулювання зовнішньо-економічної діяльності. Поступово склалися головні форми такого регулювання. Насамперед існує матеріальна основа економічної діяльності держави у вигляді значного за масштабами державного сектора у сфері виробництва і центральних фондів перерозподілу національного доходу. По-друге, в усіх країнах розробляють та реалізують економічну політику. По-третє, розробляють законодавчу політику щодо різних суб”єктів бізнесу. По-четверте, створюють систему заходів для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності. До особливостей державного регулювання належать інтенсивність та активне втручання держави в економіку. Воно охоплює весь процес суспільного відтворення – від регулювання ринкових відносин до впливу на структуру і темпи росту виробництва, нагромадження та хід циклу, ціноутворюючі фактори та зовнішньоекономічні зв”язки. Одним з інструментів економічного регулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі економіки. Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної, так і зовнішньоекономічної політики. Вільність різних суб’єктів у проведенні економічної політики заради власних інтересів може привести до досить негативних наслідків для економіки країни, отже необхідність державного регулювання є очевидною. Здійснюючи цю функцію, держава забезпечує економічні інтереси нації, створює умови для реалізації її права на самовизначення та суверенітет; побудову цивілізованого суспільства. Економічну роль держави слід досліджувати в двох аспектах – забезпечення нею загальносуспільних інтересів та інтересів панівних верств населення. Держава ніколи не була пасивною по відношенню до економіки. По мірі розвитку суспільного виобництва економічна роль держави зростала. Господарча діяльність держави виражається у формах оподаткування, в розробці та дотриманні принципів обов”язковості, рівномірності, пропорційності та прогресивності податків. Держава може за допомогою економічних важелів – заробітної плати, кредитів, процентів, податків, цін – зглажувати циклічні коливання, забезпечити необхідний рівень зайенятості, здійснювати регулюючі йункції. Існує 4 види державної економічної діяльності: 1) прямий контроль економіки шляхом економічних важелів; 2) суспільне споживання, в якому держава виступає як покупець та споживач через державні закази та закупівлі товарів та послуг для потреб суспільства; 3) державне виробництво, в якому держава виступає як підприємець, як функціонер державного сектора економіки; 4) витрати на соціальне забезпечення – виплати ветеранам війни, людям похилого віку тощо.

Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції для суспільних потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованої побочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо. Отже, держава є повноправним суб’єктом економічних відносин.

52.Національний дохід та методи його розподілу. Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину непрямих податків на бізнес.Створення національного доходу відбувається у галузях мате­ріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення проду­ктивності праці. Фактори зростання національного доходу поді­ляють на два види: екстенсивні (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісного використання існуючих фак­торів). Розподіл національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва, тобто заробітної плати, прибут­ку, процента, ренти, дивідендів та ін. HД=W+R+i+p

48. Інфляція її види та соціальні наслідки.Процес зменшення купівельної спроможнос­ті грошової одиниці дістав назву інфляції.Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість на­явних неповноцінних грошей в обігу перевищує потребу в них. Це й викликає зростання загального рівня цін. Провідним чинни­ком інфляції є зростання грошової маси. Проте саме по собі зрос­тання грошової маси не спричиняє інфляції. Інфляція з'являється лише тоді, коли темпи зростання грошової маси випереджають не тільки темпи зменшення швидкості обігу грошової одиниці, а й темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого й обслу­говує грошова маса.

Саме тому до чинників інфляції крім зростання грошової маси можна віднести зростання швидкості обігу грошової одиниці та зменшення загального обсягу суспільного продукту. Інфляція не лише відображає у своєму розвитку динаміку цін, а й вимірюється останньою. Вона є обернено пропорційною ве­личиною цінової динаміки. У сучасних умовах розрізняють три види інфляції залежно від то­го, яким темпом зростають ціни. Якщо ціни зростають темпом до 10% на рік, то такий стан визначають як повзучу інфляцію. Галопуюча інфляція –зростання цін від 10 до 100% на рік. Гіперінфляція –зростання цін перевищує 100% на рік.

Існує дві форми інфляції – відкрита та придушена. Відкритоюназивають інфляцію, якщо порушення законів гро­шового обігу (коли кількість неповноцінних грошей в обігу є над­мірною порівняно з потребою в них) проявляється у підвищенні цін. Придушеною називають інфляцію, якщо порушення законів грошового обігу (коли кількість неповноцінних грошей в обігу є надмірною порівняно з потребою в них) призводить до появи де­фіциту товарів, а не до підвищення цін.Наслідки інфляції: зниження реальних доходів населення, зниження рівня поточного споживання; незбалансованість виробництва, торгівлі, кредитної і грошової систем; падіння обсягів виробництва внаслідок зниження стимулів до праці; знецінення заощаджень і вкладів; порушення системи управління економікою; виникнення необхідності посилення адміністративного регулювання економіки; загострення соц. - політ. напруженості в сусп.; поглиблення майнової нерівності.

49. Валовий внутрішній продукт та методи його обчислення. Валовий внутрішній продукт (ВВП)- являє собою сукупну вар­тість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Суть ВВП розкривають його загальні риси: є найбільш загальним показником кінцевого результату економічеої діяльності в цілому в національній економіці; характеризує єдність взаємопов”язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг; охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць; є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва; має кількісний, часовий вимір.

У процесі виробництва та нагромадження, що здійснюються в межах національної економіки, використовують не лише вітчизняні товари, а й іноземні. Тому вартість ВВП можна визначити як суму витрат на спожиивання, нагромадження та експорт за вирахуванням вартості імпорту. Структура: витрати домогосподарств і приватних некомерційних організацій, ринкова вартість послуг, умовна плата за житло, валові приватні інвестиції, державні закупівлі товарів та послуг тощо.

Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту: 1) за виробленою продукцією (виробничий метод); 2) за витратами (метод кінцевого використання); 3) за доходами (розподільний метод). Під час розрахунку ВВП виробничим методомпідсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий ви­пуск, якій потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат характеризує сукупну вартість кінцевої про­дукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки. У ході розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП. У підсумку отримуємо валовий внутрішній продукт, який дорівнює сумі споживання домашніх господарств С, валових приватних ін­вестицій lg, видатків держави G і чистого експорту Хn, тобто: ВВП = С+lg+G+Хn. У процесі розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів а також амортизаційні відрахування: ВВП=W+R+i+p+Am+IT За таким підходом ВВП обчислюється як сума виплаченої в економіці заробітної плати, процента, ренти та інших майнових доходів, непрямих податків на бізнес, амортизації та прибутків.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує ре­зультати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП— це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річ­ного зростання цін.

50. Тіньовий сектор в економіці Україні і його особливості.Тіньовий сектор в економіці України займає помітне місце. Адже податкова політика нашої держави настільки ще не розроблена в інтересах суб’єктів економічних відносин, що їм просто невигідно “випливати ззовні”. Взагалі тіньовий сектор на Україні займає приблизно 40-60% частку всієї економіки та помітно впливає як на розвиток малого, так і на розвиток великого бізнесу, банківської системи (маються на увазі комерційні банки), на розвиток всіх галузей народного господарства. Хоча офіційно не визнана наявність тіньового сектору в економіці України, він існує і продовжує укріплюватись. Тіньова економіка – це економічна категорія, яку можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин, пов’язаних з діяльністю по вир-ву товарів і послуг, прихованого від державного контролю з метою отримання доходів особистого збагачення. До неї відносять:-види економічної діяльності, що приховуються їх учасниками у зв’язку з небажанням афішувати їх і одержані при цьому доходи приховують від оподаткування.-протизаконна криміногенна діяльність, спрямована на особисте збагачення.-неформальна економіка, облік діяльності якої ускладнений.Під тіньовою економікою розуміють усю економічну діяльність, яка з різних причин не враховується офіційною статистикою і не включається до складу ВВП. Критичний рівень – 30-35%.

53. Національне багатство: його складові та проблеми їх відтворення Національне багатство – це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію.Національне багатство складається з двої складові: матеріальної та нематеріальної. До першої належать: створені людиною матеріальні фонди, що поділяються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди, що функціонують у соціальній сфері; природні ресурси; до другої – духовні цінності, що знаходяться у розпорядженні суспільства. Нематеріальне багатсво включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід; освітній, культурний та морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей. Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостеріга­ється і в Україні, і в інших країнах СНД, вона безповоротно втра­чає певну частину ВВП, а отже, і можливості в нагромадженні більшого національного багатства. Те саме спостерігатиметься і при зниженні інтелектуального рівня нації, а саме: у разі погіршанні якості навчання, скорочення асигнувань на науку та освіту тощо.

Також до складу НБ відносять природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Розрізняють відтворювані і невідтворювані природні ресур­си. Так, існують природні ресурси, які не створені працею (на­приклад ліс), але можуть бути відтворені. У той самий час деякі види природних ресурсів (природні копалини) у своїй основній частині не відтворювані. Важливу роль у зростанні національного багатства відіграють природні ресурси. Винищення природних багатств України при­зводить до втрати їх значної частини, якою вже ніколи не скорис­таються прийдешні покоління. Масштаби, структура та якісний рівень національного багатс­тва не залишаються незмінними. У процесі відтворення воно не тільки постійно зростає, а й безперервно оновлюється. Тому для нарощування національного багатства великого значення набуває раціональне використання виробничого потенціалу, від якого за­лежать темпи зростання валового внутрішнього продукту і відпо­відно добробуту нації, фізичний і духовний стан людини.

Національне багатство виступає як важливий показник еконо­мічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.

54. Розподіл і перерозподіл національного доходу в державі.Національний доход - це джерело, яке забезпечує існу­вання й розвиток суспільства. Щоб задовольнити потреби різних категорій учасників суспільного виробництва, а також нагромадження, його необхідно розподілити. Причому розподілити оптимально тому, що пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать і темпи економічного розвитку країни.Розподіл національного доходу виступає як сукупність відно­син, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосе­редніми учасниками її виробництва - власниками факторів вироб­ництва (капіталу, праці, землі, інтелекту). На рівні первинних господарських ланок (підприємств, фірм) у процесі розподілу національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів як заробітна плата, додаткова вартість, прибуток, дивіденд.Ці доходи є первинними або основними. Водночас їх можна назвати й факторними, оскільки кожен з них пов'язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу й відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.

В результаті розподілу національного доходу утворюються доходи безпосередніх учасників матеріального виробництва. Доходи учасників нематеріального виробництва формуються в результаті перерозподілу національного доходу, під яким розуміється сукупність економічних відносин між учасниками сфери матеріального виробництва й представниками нематеріальної сфери з приводу вторинного привласнення національного доходу.

Отже, первинні доходи не залишаються повністю в розпоря­дженні суб'єктів виробництва, а частково трансформуються в так звані вторинні або похідні доходи учасників нематеріальної сфери. Механізм перерозподілу національного доходу є однією з найважливіших підсистем національної економічної системи. У сучасних економічних системах похідні доходи реалізуються також через виплати із соціального страхування, стипендії, проце­нти по вкладах, виграші по облігаціях тощо.

У результаті розподілу та перерозподілу національного доходу в усіх групах населення, підприємствах та установах утворюються кінцеві доходи, з реалізацією яких пов'язана заключна стадія руху національного доходу - його використання. Використання національного доходу здійснюється в процесі споживання та нагромадження. Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.

60. Держава як суб’єкт ринкових відносин.Держава ніколи не була пасивною по відношенню до економіки. По мірі розвитку суспільного виробництва економічна роль держави зростала. Господарча діяльність держави виражається у формах оподаткування, в розробці та дотриманні принципів обов’язковості, рівномірності, пропорційності та прогресивності податків. Держава може за допомогою економічних важелів – заробітної плати, кредитів, процентів, податків, цін – згладжувати циклічні коливання, забезпечити необхідний рівень зайнятості, здійснювати регулюючі функції. Існує 4 види державної економічної діяльності: 1) прямий контроль економіки шляхом економічних важелів; 2) суспільне споживання, в якому держава виступає як покупець та споживач через державні закази та закупівлі товарів та послуг для потреб суспільства; 3) державне виробництво, в якому держава виступає як підприємець, як функціонер державного сектора економіки; 4) витрати на соціальне забезпечення – виплати ветеранам війни, людям похилого віку тощо. Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції для суспільних потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованої робочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо. Держава і ринкова система ділять між собою основні фундаментальні проблеми ринкової економіки. Завдяки цьому функціонування приватного сектору на основі ринкової систе-ми модифікується державним сектором різними способами, та-кими, наприклад, як перерозподіл доходу і багатства; коригу-вання розподілу ресурсів, контроль за рівнем зайнятості та інфляції тощо.Держава виконує такі функції: -політичну(забезпечення цілісності і збереження сус-ва) -соціальна (забезпечує на всій території країни права і свободи людини) -міжнародна (підтримання суверенітету держави) -економічна (створення передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності сус-ва). Отже, держава є повноправним суб’єктом економічних відносин.

55. Економічні кризи та їх причини. Криза– різке порушення існуючої ек. рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають.

Відбувається зниження попиту на товари і виникнення надлишку їх пропонування. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут товарів. Усі ек. показники погіршуються. Відбувається падіння рівня з/п, прибутку, інвестицій, цін. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств.

Перші ознаки наближення кризи відчувають на собі галузі, що виробляють товари тривалого використання (автомобілі, побутова техніка, меблі тощо). Оскільки вони не є товарами першої необхідності, попит на них скорочується при найменшому передчутті економічних негараздів. Скорочення попиту на них та їх виробництва веде до скорочення попиту на засоби виробництва для цих галузей. Відповідно скорочується кількість зайнятих і сумарний попит. Економічні кризи та кризові явища супроводжують людство чи не з перших років його існування. Розвиток економіки не може проходити гладко, без будь-яких коливань та відхилень. Отже, економічні кризи необхідні. В різних суспільствах причини економічних криз можуть бути різними. Наприклад, в країнах з розвинутою економіко може спостерігатись перевиробництво товарів, що звичайно веде до економічної кризи. У суспільствах, що розвиваються, та перехідних економіках, навпаки, до економічних криз призводять продовольчі, ресурсні та виробничі проблеми. Важливою причиною появи економічних криз стали різного роду суперечки та конфлікти всередині окремих країн, та між країнами. В країнах колишьного Радянського Союзу, наприклад, до економічної кризи спричинив розпад цього величезного державного утворення, а з них і господарських зв’язків між республіками, а також перехід від планової, адміністративно-командної системи господарювання до зовсім незвичних їм основ ринкової економіки. Отже, як видно, причин виникнення економічних криз може бути дуже багато, і нагальною потребою є створення ефективних механізмів та програм їх подолання.

57.Економічне зростання та його типи і чинники. Економічне зростання – це збільшення обсягів виробництва.Існує два типи економічного зростання: 1.екстенсивний – на основі кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметрів виробництва;

2.інтенсивний – на основі якісного поліпшення його факторів при удосконалення організаційно-економічних відносин виробництва. Інтенсивний тип економічного зростання в чистому вигляді не існує. Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного розвитку називається інтенсифікацією виробництва. Також існує регресивний тип ек. Зростання, для якого характерне недовготривале зниження обсягів сусп-го вир-ва. З ним пов’язано: стагнація (нульовий приріст ВВП), стагфляція (коли стагнація супроводжується інфлюцією). Економічне зростання вимірюється збільшенням реального вир-ва ВВП та\або нац. Доходу; приріст ВВП і НД на душу населення. Фактори екон зростання: нагромадження і інвестування, природні ресурси, капітал, праця, трудові ресурси, структура економіки, соц-політ фактор тощо. Також фактори поділяються на фактори попиту і пропозиції. Фактори попиту – відносний рівень зар пл; схильність до заощадження; фіскальна політика держави. Фактори пропозиції: відносні природні ресурси, працездатне населення країни, основний капітал, рівень технологій.

73. Соціалістична економічна система, її позитивні та негативні риси.Сутність економічної системи соціалізму— це загальнонародна власність на речові фактори виробництва, що поєднує в одній особі працівника і власника за­собів виробництва, утверджує трудовий і колективістський харак­тер асоціації виробників і визначає соціальну рівність між людь­ми як найбільш суттєвий момент соціальної справедливості.

Економічною основою соціалізму є суспільна власність на за­соби виробництва, соціалістична планова система, можливість свідомого суспільного управління економічними процесами, сві­доме регулювання темпіві пропорцій розвитку виробництва. Ідея соціалізму – це ідея справедливого суспільства. Вона за­родилася як форма виявлення протесту проти експлуатації і гні­ту. В історії соціалізму виділяють декілька етапів: спочатку ви­никнення утопічного соціалізму, потім еволюцію утопічного соціалізму від соціалістів-утопістів до прихильників концепції анархізму і, нарешті, перетворення соціалізму з утопії в науку — марксизм. Останнім етапом у розвитку ідеї соціалізму стала кри­за традиційного і розробка нового погляду на соціалізм. Мета соціа­лізму — найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб усього суспільства на основі безперервного і планомірного розвитку народного господарства. Державний соціалізм.Економічна модель соціалізму, що була реалізова­на на практиці, — це грубе спотворення ідеї соціалізму, тому що в центрі її знаходиться не людина, а держава. На основі монопо­лізації власності держава виступила головним суб'єктом — організатором усіх господарських процесів: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Цю економічну модель визначають як державний соціалізм.


7826353429814263.html
7826416701661289.html
    PR.RU™